Останні роки ми помічаємо потепління клімату. Літо стає
жаркішим, зима – м’якшою. Вчені помітили, що в останні
100-130 років наша атмосфера помітно потеплішала і цей процес невмолимо
продовжується, середня температура вперто повзе вверх. Лише за останні 100
років середньорічна температура підвищилась щонайменше на 0,3-0,60С.
Глобальне потепління
пояснюють так званим парниковим ефектом. Суть його полягає в наступному. Земля
отримує енергію Сонця в основному у видимій частині спектру, а сама, оскільки є
набагато більш холодним тілом, випромінює в космічний простір головним чином
інфрачервоні промені. Але багато газів, які знаходяться в атмосфері – водяний
пар, вуглекислий газ, метан, окисли азоту та інші – прозорі для видимих
променів, але активно поглинають інфрачервоні, утримаючи тим самим в атмосфері
частину тепла, яку ті повинні були б віддавати в космос. Таким чином, на
поверхні Землі утримується температура на рівні, придатному для життя.
Затримуючи тепло в атмосфері Землі, ці гази створюють ефект, який називається
парниковим, а гази – парниковими .
Парниковий ефект існує
з тих пір, як на нашій планеті з’явилася атмосфера. Парниковий ефект сам по
собі не є негативним явищем. Без парникового ефекту температура навколоземних
шарів атмосфери була б в середньому на 30 градусів нижче від існуючої, а
поверхня Землі була б лише - -18оС. А це означає відсутність умов для життя, бо
вода на земній поверхні існувала б тільки у вигляді льоду.
Люди своєю діяльністю
посилюють парниковий ефект за рахунок викидів СО2, СН4, N2О та інших газів. Існують 6 основних парникових газів, які
входять до хімічного складу атмосфери: водяна
пара, вуглекислий газ, метан, озон, закис азоту і, останнім часом, хлорфторвуглеці.
Зміна клімату є,
можливо, найбільш важливою та складною проблемою в сфері охорони навколишнього
середовища, яка спіткала людство за останнє століття. Поки що недостатньо
достовірно визначено потенційні наслідки збільшення в атмосфері концентрації
вуглекислого газу та інших парникових газів, але найбільш вірогідним з них є
глобальна зміна температурного режиму. Підвищення температури може викликати
цілу низку таких явищ як підвищення рівня моря та зміни в локальних кліматичних
умовах, що, в свою чергу, може негативно вплинути на соціально-економічний
розвиток багатьох країн. Нема сумніву в тому, що глобальне потепління може
викликати непередбачені зміни в довкіллі. Навіть незначна зміна складових
радіаційного балансу може спричинити зміни напрямків вітру та течій океану, що
сильно змінить існуючі кліматичні умови і може привести до непередбачених
наслідків. В результаті цього населенню Землі та більшості її екосистем може
бути заподіяно непоправної шкоди.
Комп’ютерні моделі
показали, що, якщо вміст парникових газів в атмосфері буде продовжувати рости,
то наприкінці XXI сторіччя середньорічні температури збільшаться на 1,4 - 5,8
градуси Цельсію. При цьому рівень світового океану підніметься на декілька
десятків сантиметрів - не стільки внаслідок розтавання полярного льоду, а
скільки внаслідок теплового розширення верхнього прогрітого шару. Частина
приморських країн може повністю зникнути в морі.
Що
таке кислотні дощі та озонові діри. Чим вони спричинені і
як впливають на стан біосфери.
Важливою екологічною
проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при спалюванні палива в
атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись з водою,
утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з дощем випадає на землю.
Кислотні дощі негативно впливають на людей, врожай, споруди і т. ін.
Кислотні дощі виникають у результаті
поєднання з атмосферним киснем двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються
у атмосферу працюючими на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними
заводами, а також автомобільним транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені
сірчана та азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають
значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних
дощів уносить багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх
місце займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та
вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт залишається
без поживних речовин.
Озонові діри. В 1985 р. Джозеф Фарман разом
зі своїми співробітниками з Британської антарктичної служби вперше повідомив,
що з кінця 1970х років над Антарктидою відбувалося значне потоншення озонового
шару.
Певний внесок в
руйнацію озонового шору вносять також вулканічна діяльність та викиди
стратосферної авіації.
Так у 1982 р. відбулося
виверження вулкана Ель-Чічон у Мексіці. Виверження не було катастрофічним чи
надзвичайно великим за масштабами, але дещо незвичайним: струмінь його викиду
мав дуже велику швидкість і швидко досяг стратосфери. Особливість циркуляції
повітря на цих висотах така, що хмара переноситься вітрами на схід, завершуючи
приблизно за два тижні рух навколо Землі. Одночасно хмара розширюється і
поступово розпорошується на всю територію планети. Дуже дрібненькі часточки
можуть опускатися з таких висот донизу довго — протягом років.
Названий
вулкан викинув чималу кількість хлору, крім звичних для вулканів пилу і
вуглекислого газу. Хмара, що утворилася після його викиду, була помітною
тривалий час у повітрі завдяки посиленому розсіюванню сонячного проміння. Тож
з'являлися незвичайно гарні та інтенсивні кольори неба в час заходу Сонця та перед
його появою із-за лінії горизонту.
З
часом від зони екватора атмосферні домішки переносяться до полюсів, тому викиди
хлору вулканом Ель-Чічон могли досягнути району Південного полюса.
Співставленпя розпорошення інших викидів різних вулканів свідчить, що з часом
їхній вплив повинен зменшуватися.
Внесок вулканічної діяльності та викиди стратосферної
авіації.в руйнацію озонового шару незначний порівняно з таким
хлорфторвуглецевих сполук спільно з полярними стратосферними хмарами.
Дослідники передбачають, що кількість хлору
в атмосферу досягне свого піка в першому десятиріччі наступного століття, тому,
що хлорфторвуглецеві сполуки мають настільки великий час життя, що кількість
хлору в атмосфері буде не тільки залишатися постійною (не
дивлячись на числені міжнародні конференції, угоди тощо), а буде продовжувати
рости до середини наступного сторіччя, а може й далі. Отож втрати озону
найближчим часом будуть зростати в зоні антарктичної озонової діри. Можливе
подвоєння цих втрат.
Комментариев нет:
Отправить комментарий